Чорнобильська катастрофа. 34 роки потому

Чорнобильська катастрофа - катастрофа всього світу

26 квітня 1986 року... Була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ

Чорнобильська АЕС (ЧАЕС) розташована в східній частині великого географічного регіону, іменованого білорусько-українським Поліссям, на березі ріки Прип'яті, що впадає в Дніпро, у 18 км від районного центра - м. Чорнобиль. У 112 кілометрах південніше Київ, а в 100 км на схід –місто Чернігів.

Ті, що першими увійшли в атомне полум`я…

Саме вони після вибуху «ядерного вулкана» ЧАЕС першими вступили в боротьбу з наслідками аварії

…Це був невидимий, жорстокий ворог, з яким ніхто не знав, як боротися, від якого нічим було захиститися. Оскаженілий мирний атом. Ми вже ніколи не дізнаємося, що було б із країною і нами усіма, якби 26 квітня 1986 року, в перші години й хвилини після аварії на Чорнобильській АЕС, вони не вступили в майже безнадійний двобій зі стихією.

Чи розуміли вони, що їх чекає? Чи вагалися? Чи була перед тим тяжка внутрішня боротьба із самим собою? І про це ми теж ніколи не дізнаємося.

Мотиви кожного конкретного випадку героїзму – річ незбагненна. Попри останні чотири роки війни, коли стрічалися з ними сотні (а може, тисячі) разів, попри звичні слова про звитягу й патріотизм – ми не в змозі уявити, що думали ці українці в той момент, коли віддавали своє життя за життя інших.

Ми знаємо одне: саме слово «герой» прийшло до нас із давніх давен. Так називали смертних, які власною жертовністю здобули собі безсмертя.

І хоч відтоді вже минуло багато років, виросло два покоління і нові трагедії затьмарили жертвами старі, згадаємо знову поіменно тих, хто тоді, в 1986-у, першим увійшов у атомне полум`я, і вже не повернувся.

Валерій Ходемчук – старший оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС.

На Чорнобильській АЕС працював із вересня 1973 року. На момент аварії був у машинному залі. Він став першим, хто загинув. Валерію Ходемчуку було 35 років.

У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Володимир Шашенок – інженер підприємства «Смоленскатоменергоналадка».

На Чорнобильську АЕС був направлений для участі у випробуваннях на четвертому енергоблоці. У ніч на 26 квітня 1986 року перебував у приміщенні, де здійснював контроль параметрів систем і устаткування енергоблоку.

В результаті руйнування будівельних конструкцій під час вибуху він отримав численні поранення і опіки, від яких помер. Йому було 35 років.

У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Олександр Лелеченко – заступник начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС.

На Чорнобильській АЕС з березня 1975 року.

У перші години аварії був викликаний на станцію, де відключив обладнання електролізної станції четвертого енергоблоку, організував електропостачання обладнання систем безпеки та систем пожежогасіння. Тим самим запобіг поширенню вогню на неушкоджені енергоблоки.

Помер 7 травня від променевої хвороби в Київській лікарні.

У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

Володимир Тишура – старший пожежний відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

Під час аварії на ЧАЕС у перші години після вибуху знаходився з боку пошкодженого активного реактора.

Помер 10 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. Йому було 27 років.

У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка.

Володимир Правик – начальник варти 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС.

Брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії. Отримав високу дозу опромінення, був відправлений на лікування в Москву, де і помер в 6-й клінічній лікарні 11 травня від променевої хвороби. Володимиру Правику було 24 роки.

25 вересня 1986 року удостоєний звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна.

Віктор Кібенок – начальник варти 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

Прибув на місце аварії через 12 хвилин після вибуху, о 1 годині 35 хвилин, провів розвідку в приміщеннях реакторного відділення.

Помер 14 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.

На момент смерті Кібенку було лише 23 роки.

25 вересня 1986 року удостоєний звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна.

Василь Ігнатенко – командир відділення воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

Прибувши на місце аварії 26 квітня о 1 годині 35 хвилин, він разом із підлеглими встановив автодрабину між 3-м і 4-м енергоблоками, далі пожежники проклали робочу рукавну лінію до машинного залу.

Помер 14 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.

У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

Микола Ващук – командир відділення воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

Прибув на місце аварії 26 квітня о 1 годині 35 хвилин. Був серед тих, хто гасив пожежу у перші години аварії.

Помер 14 травня 1986 від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. На момент смерті йому було 27 років.

У 2006 році удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

Леонід Топтунов – старший інженер реакторного цеху Чорнобильської АЕС.

В трагічну ніч 26 квітня 1986 працював на блочному щиті управління 4-го енергоблоку.

Помер 14 травня 1986 від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. Топтунову було 36 років.

У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Микола Титенок – пожежний 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

26 квітня 1986 року в 1 годину 35 хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС в складі чергового караулу, приступив до гасіння пожежі.

Помер 16 травня в 6-й Московській клінічній лікарні, йому було 24 роки.

У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».